Форум
главная страница
‹-  Ветеринарные статьи
Інформаційний посібник із застосування антибактеріальних препаратів цефалоспоринового ряду
Корпорація «Артеріум»

01 - 02 - 03 - 04 - 05 - 06 - 07 - 08

Загальні принципи застосування антибактеріальних засобів.

Запорукою успішного лікування із застосуванням антибіотиків є:

• Точно встановлений діагноз (локалізація запального процесу, передбачуваний збудник, очікувана чутливість збудника до антибіотика).

• Наявність необхідності призначення антибіотика (при цьому слід врахувати, що гострі процеси краще реагують та піддаються лікуванню, ніж хронічні, тому що останні супроводжуються утворенням тканинних бар’єрів, які ускладнюють проникнення препарату в осередок ураження).

• Вибір оптимального препарату:

– специфічність до передбачуваного збудника, бажано застосування препарату з вузьким спектром активності;

– враховують особливості фармакокінетики препарату;

– беруть до уваги особливості пацієнта (вік, маса тіла, алергологічний анамнез, функція нирок та печінки, вагітність, лактація, супутні патології, одночасне застосування інших лікарських засобів).

• Вибір оптимальної дози, кратності та шляху введення.

• Визначення достатньої тривалості курсу лікування. При цьому, в першу чергу слід виходити з клінічних даних, потім – враховувати бактеріологічні показники. Інколи на перше місце виходять дані бактеріологічних досліджень.

При призначенні антибактеріальних препаратів:

1. Визначають, чи є у тварини інфекція (виходячи з наявних клінічних ознак, результатів аналізів крові, мікробіологічного дослідження тощо).

2. Встановлюють (або припускають ймовірний) збудник інфекції та підбирають ефективний проти нього антибіотик. За необхідності виділяють культуру мікроорганізму та визначають її чутливість до антибіотиків.

3. Враховують системні та місцеві фактори, які можуть впливати на ефективність антибіотика (необхідність подолання гістогематичних бар’єрів, гипотензія та порушення мікроциркуляції, наявність некротичних тканин, гною, секвестрів, капсули абсцесу тощо).

4. Підбирають відповідний режим застосування антибіотика та шлях введення, враховуючи особливості його фармакокінетики та стан тварини, супутні захворювання (зокрема, печінки та нирок).

5. Визначають відповідну тривалість застосування для повної ліквідації інфекції та попередження її рецидивів.

Ефективність призначеного препарату слід оцінити впродовж 3–4 діб. За відсутності певного ефекту від застосування антибіотика слід врахувати, чи:

• взагалі має місце бактеріальна інфекція;

• правильно обрано препарат;

• не приєдналась суперінфекція;

• не сформувався абсцес або можлива наявність стороннього тіла;

• не викликана лихоманка самим антибіотиком.

Загальними ознаками розвитку інфекції є:

1. Лихоманка.

2. Лейкоцитоз.

3. Підвищення рівня фібриногену.

4. Інші діагностичні ознаки інфекції (наприклад, виявлення дискоспондиліту при рентгенографії).

У разі, коли не вдається виявити бактерії при мікроскопії препаратів зразків, відібраних з можливого осередку інфекції (аспірати, змиви, відбитки, сечі тощо), але присутні дві чи більше з вищезазначених ознак, ставлять діагноз на розвиток в організмі тварини інфекційного процесу і призначають курс антибіотикотерапії. Слід зазначити, що тварини, яким призначено тривалий курс лікування кортикостероїдами, але це супроводжується підвищеною температурою, мають також отримувати лікування антибіотиками.

Саме у випадках імунодефіцитного стану (особливо з гранулоцитопенією) показане застосування антибіотиків з бактерицидним механізмом дії (ЦС відносяться саме до такого типу препаратів).

У хірургії для передопераційної профілактики хірургічної інфекції слід дотримуватися таких правил:

• Введення антибіотиків має відбуватись не пізніше як за 3 години до початку операції (розрізу).

• Застосування препаратів менш ніж за годину до операції не знижує ризику розвитку ускладнень.

• Слід уводити разову дозу препарату, щоб на момент втручання в тканинах була досягнута пікова концентрація препарату. Має бути забезпечена достатня концентрація (вище мінімальної інгібуючої) препарату в тканинах у зоні операційного втручання, період напіввиведення антибіотика має співпадати або перевищувати тривалість операції.

• Антибіотик має впливати на найбільш імовірний патогенний організм (стафілококи або грамнегативні бактерії кишкової групи при більшості хірургічних втручань, анаеробні мікроорганізми в стоматології).

• У разі необхідності впродовж операції можуть застосовуватись повторні дози препарату.

• У стоматології до початку лікування з метою зниження кількості мікрофлори в ротовій порожнині може буте призначено попереднє введення декількох доз антибіотика.

• Препарат повинен мати мінімальні побічні наслідки.

Застосовувати антибіотики слід впродовж достатньо тривалого періоду часу до повної ліквідації запального процесу. В той же час курс антибіотикотерапії має бути якомога коротший, щоб уникнути накопичення препаратів у токсичних дозах, або негативного їх впливу на організм, виникнення резистентності мікроорганізмів або розвитку суперінфекції. Тривалість антибіотикотерапії залежить від важкості перебігу хвороби. При гранулоцитопенії, септицемії, менінгіті, остеомієліті та інших важких хворобах курс має тривати не менше 10–14 днів. При менш серйозних захворюваннях може бути достатнім застосування антибіотиків упродовж 7–10 діб. У випадках, коли хвороба супроводжується підвищеною температурою, пацієнта слід лікувати антибіотиками, доки температура не стане нормальною впродовж 4–5 днів.

Нижче наводяться дози та режим застосування найбільш розповсюджених ЦС у ветеринарній практиці дрібних тварин (за Кірком, 2005).

За іншими даними літератури, добова доза цефалексина може складати 25–50 (до 100 при важкому перебігу хвороби) мг/кг маси тіла всередину впродовж 7–14 діб. Добова доза цефалотину також може складати до 100 мг/кг, поділена на 4–6 введень внутрішньом’язово чи внутрішньовенно (струйно або крапельно), тривалість застосування 7–10 днів та довше.

Інші літературні джерела рекомендують такі режими застосування деяких ЦС для лікування тварин.

Є повідомлення про високу ефективність при лікуванні різних інфекцій у тварин (зокрема при ешерихіозі, пастерельозі у собак) такими ЦС як цефадроксил і цефкіном. Рекомендовані дози для цефадроксилу коливаються від 10 до 30 мг/кг маси тіла двічітричі на добу впродовж 57днів, а для цефкінома – 3 мг/кг один раз на добу впродовж 35днів.

В вітчизняній ветеринарній практиці широко застосовують такі ЦС для парентерального введення як цефазолін та цефтріаксон. В літературних джерелах та офіційних виданнях вказують такі рекомендовані дози цих препаратів для різних тварин.

Цефазолін рекомендовано застосовувати:

• собакам та кішкам при лікуванні інфекційних уражень різних органів, чутливими до препарату збудниками, в дозі 11-33 мг/кг маси тіла кожні 6-8 годин шляхом внутрішньовенного, внутрішньомязового або підшкірного введення; для профілактики інфекційних ускладнень при хірургічних втручаннях 20 мг/кг маси тіла за/перед та кожні 2,5 години впродовж операції;

• коням переважно при респіраторних інфекціях в дозі – 11 мг/кг маси тіла внутрішньовенно або внутрішньомязово від 2 до 4 разів на добу; лошатам рекомендовано вводити препарат внутрішньовенно в дозі 20 мг/кг маси кожні 8-12 годин;

• свиням – внутрішньовенно в дозі 15 мг/кг маси тіла.

В літературі цефтріаксон рекомендується застосовувати в таких дозах: коням 25-50 мг/кг внутрішньовенно або внутрішньомязово кожні 12 годин; котами та собакам, зокрема при стійких до лікування іншими антибіотиками випадках хвороби Лайма, доза складає – 20 мг/кг внутрішньовенно або підшкірно кожні 12 годин впродовж 7-10 діб. Проте зазначається що ці дозування передбачені для людини та запозичені з медичної практики і отже можуть слугувати лише для загального керівництва. Але також відомо що особливості фармакокінетики цефтріаксону дозволяють вводити його лише раз на добу.

Окремим випадком антибіотикотерапіі вважається їх застосування при лікуванні тварин з бактеріальним ураженням шкіри. Найчастіше основним патогеном на шкірі собак виявляют Staphylococcus pseudointermedius. Через те що терапія бактеріального запалення шкіри дуже тривала, тому зважаючи на мінімальний ризик виникнення побічних явищ та виражену антистафілококову активність в дерматологічній практиці широко призначають цефалексін. Його рекомендують вводити у дозі 22-30 мг/кг маси тіла двічі на добу. Тривалість терапії визачають за зміною клінічних ознак, як правило введення препарату продовжують ще два тижня після зникнення ознак запалення шкіри, зокрема, в осередках глибокого ураження. Отже як правило доза цефалексіну складає 25 мг/кг маси тіла а тривалість лікування 21-28 діб. Проте в випадках генералізованої глибокої піодермії бажано розпочинати лікування з парентерального введення Ц І покоління, зокрема цефазоліну. Це має забезпечити більш швидкий клінічний ефект за рахунок введення певної дози та передбачуванної фармакокінетики препарату. Після покращення клінічного стану тварини її власникам можна рекомендувати продовжити курс лікування пероральним введенням цефалексіну.




Интересное в сети
 
 
поиск по сайту
 
© 2000-2017 by Oksana&Alexandr Lubenets
программирование - студия дизайна ICOM
 

  Яндекс.Метрика